Або як воно бути клієнтом в DBR – мій власний досвід.
Дах в мене відремонтований, але з підвалом залишились питання. В березні 25 року буде 11 років як з моїм дахом ним працює кращий покрівельник,тобто психоаналітик всіх часів ( мій, в вас скоріш за все є свій кращий терапевт). Станом на зараз в мене навіть фінальні штрихи наведені і якби не війна я б закінчила свою терапію ще у 22гому. Але мені зараз потрібна людина яка міцніше за мене вкорінена в реальність і яка час від часу підтверджує мені що я не збожеволіла, підтримує і розуміє.
Та я, що в березні 2013 року, прийшла на першу сесію і я зараз- це дві різні мене. І шлях який був пройдено – важкий та болісний шлях травматика в терапії, зараз викликає в мене почуття гордості з себе і глибокої вдячності моїй МД за її терплячість і людяність.
Всередині людини є місця куди такий метод як психоаналіз, та інші суто розмовні методи терапії, дістатись не можуть – це підвальне приміщення- середній мозок. Зона мозку яка відповідає за виживання людини в надзвичайних, небезпечних ситуаціях.
Зараз я опущу теорію яка лежить в основі методу Переорієнтування Глибинного Мозку DBR( все є на тут на сайті) який винайшов доктор Френк Корріган і розповім про свій досвід в якості DBR клієнта. Тому що, попри всі ті глибокі зміни і трансформації які відбулись завдяки психоаналітичній терапії в середині мене, ще залишились актуальними ситуації, які потребують саме DBR роботи з моєю рідною рептилією. Вона мене рятувала колись, а зараз моя черга звільнити її від шоку і дати жити спокійно, точніше робити свою справу і далі, але вже без зайвого вантажу.
Сформулював для себе мету- опрацювати три важких ситуації які досі спливають в пам’яті і мають емоційний вплив і всі якості флеш-беків я звернулась до колеги, яка є учасницею самих перших клінічних груп із Френком.
Ми призначили час. Маю зізнатись я дуже хвилювалась і дуже боялась, тому що ситуації все ж такі не рядові, і знаю що то було страшно, і розуміла що приємно мені не буде.
Перед сесією я пішла на море, щоб трохи зібратися з думками та хоробрістю. Спостерігаючи за тим, як хвили біжать до берега, я пригадала ще одну ситуацію, яка не так сильно мене бентежила, яку я обробила і частково навіть перемогла страх який сформувався як наслідок.
В віці 10 років я ледве не потонула у басейні під час круїзу. Діти стрибали в басейн поки набиралась вода, стрибала і я поки було не глибоко. Але вода набиралась і набиралась і в один момент там стало дуже глибоко і я стрибнув опинилась там де ноги вже на мали опори. Я почала брататись та панікувати. Як можна помітити я якось вигребла. Зараз плавати вмію, але й досі плаваю там де точно знаю, що буде дно
І ось з цієї ситуації, як з найменш емоційної я і вирішила почати. Ми з колегою добре знаємо одна одну, але це досвід новий і ця ситуація як раз підійшла як найкраще, щоб провести «бойове» злагодження.
Будь яка сесія DBR починається з заземлення і знаходження Де-Селф- структури яка має інформацію про положення тіла у пространстві, а після цього винаходиться орієнтувальна напруга, і починається магічний процес опрацювання в тілі.
Важко описати як воно відбувається- в тілі. С початку мені хотілось скрутитися у клубок. Потім поступово стали з’являться відчуття, ті самі відчуття, імпульси до рухів які відбувались коли я тоді потрапила у воду. Моя голова схилялась до низу, нібито її хтось силою нахиляє, щоб я нирнула, але то була не насильницька дія, мої руки хотіли спочатку барахтатись, а ноги бовталися як безпомічні ганчірки, всередині розлилось почуття жаху і з’явилось бажання кричати. А після цього в ногах з’явилось бажання відштовхнутись, я нібито нирнула, а руки відчували потребу плисти брасом- нібито під водою. Мабуть саме так я і випливла тоді, нирнула відштовхнулась та допливала до стінок басейну і вже по них дібралась до трапика.
Але найголовніше те, що відбулось потім. По тілу пішли дивні хвилі- моя чудова провідниця вела мене цим шляхом, підтримувала і скеровувала – хвилі ці були енергією шоку, який вивільнився. А потім прийшло відчуття тріумфу, який супроводжувався усвідомленням що тоді, я таки, бляха, вижила.
Це якийсь такий глибокий рівень усвідомлення, такий глибокий рівень інтеграції якого я ніколи ще не відчувала. Тобто те що я знала: я тоді вижила, після опрацювання об’єдналося із досвідом тіла, і набуло нового сенсу, глибинного, рептильного сенсу.
Пишу ці строки і все ще перебуваю у чудовому відчутті, що саме тоді, моє, ще дитяче, недосвідчене тіло зробило для того, щоб я могла зараз у віці 48 років писати ці строки. І схоже, що словами передати цей процес і відчуття неможливо- це те що, щоб зрозуміти, потрібно відчути.
Тож моє підвальне приміщення зараз перебуває в стані ремонту. Попереду ще декілька сесій і планую розповісти дещо з цього, а щось я залишу за кадром.
Докладніше про метод Переорієнтування Глибинного Мозку DBR Deep Brain Reorienting і його автора доктора Френка Коррігана тут
про навчання в методі тут
Сайт DBR Company тут
Далі буде 😉
з побажанням мирного вечора,
щиро ваша
Каріне Кочарян