Теорія структурної дисоціації особистості, розроблена доповідачем та його колегами на основі численних клінічних досліджень та історичних праць, натхненна, зокрема, новаторською роботою П’єра Жане, є спільною спробою зрозуміти, що відбувається з людьми, коли вони травмуються і залишаються травмованими.

Теорія стверджує, що травматичний досвід – це інтегративні збої, або, скоріше, замінні інтегративні дії нижчого порядку, що призводять до поділу особистості людини, яка пережила травму, тобто динамічної біопсихосоціальної системи в цілому, яка визначає її характерні психічні та поведінкові дії. Цей поділ включає дві або більше недостатньо інтегрованих підсистем, які називаються дисоціативними частинами особистості (також відомими як стани Селф). Деякі з них виконують функції, пов’язані з цілями в повсякденному житті. Інші частини застрягли в травматичному досвіді, включаючи невдачі в захисті; тобто вони містять травматичні спогади жертви. Чим сильніша травматизація і чим раніше вона почалася, тим більше дисоціативних частин, що включають більш складні дисоціативні розлади, пов’язані з травмою, можна очікувати.

Фазово-орієнтована терапія, стандарт лікування пацієнтів зі складними дисоціативними розладами, складається з наступних фаз:

 (1) стабілізація, зменшення симптомів і навчання навичкам;

 (2) лікування травматичних спогадів; і

(3) особистісна (ре)інтеграція та реабілітація.

Як зазначає Жане, фазаово-орієентована терапія спрямована на систематичне подолання багатьох фобій, які підтримують дисоціацію особистості і, таким чином, не дають їй оптимально функціонувати. Терапевтичний процес має форму спіралі, в якій ці різні фази лікування можуть чергуватися відповідно до потреб пацієнтів і складності їхньої дисоціації. Лікування в цілому передбачає підвищення адаптивності та інтегративної здатності пацієнта, покращення психічного здоров’я.