Шановні колеги, запрошую взяти участь у семінарі Френка Коррігана «Травма та дисоціація: роль середнього мозку у симптоматиці та терапії».

Цей семінар є вступним до DBR-терапії і випереджає більш глибокий і докладний 7-8 годинний тренінг з DBR-терапії.

Глибока переорієнтація мозку – Deep Brain Reorienting (DBR)

Опис

Глибока переорієнтація мозку DBR – психотерапевтичний підхід до лікування травми, розроблений, переважно, для терапії шоку прихильності; але також застосуємо до переробки іншого, недозволеного травматичного досвіду. Ознакою те, що події минулого продовжують мати вплив є наявність клінічно значущих симптомів, яких має бути, якщо травматичного досвіду був.

Передісторія

Існує безліч добре досліджених психотерапевтичних підходів до лікування травми, які пропонують надію на повне зцілення, оскільки вони не залежать від управління симптомами за низхідним принципом («згори донизу»). Ці трансформаційні підходи спираються на природну здатність людського мозку знаходити лікування від емоційної травми, коли до згадки про вихідну подію застосовується особливий підхід. Однак, часто може бути дуже складно досягти ядра негативного досвіду для того, щоб звільнити цей потік, що зцілює. Іноді це складно, тому що повернення до травматичної події є емоційно приголомшливим, і тоді запускається захисна тенденція, яка негайно відводить увагу від травматичного спогаду. Іноді дисоціація від повсякденних переживань стає більш очевидною завдяки оніміння, стирання з пам’яті, вимкнення, або включення до таких селф-станів, які виникали в момент початкової травми. Іноді мав місце шок, перед тим, як емоції ставали інтенсивними, який повторювався так швидко, що легко упускався в процесі терапії. Найчастіше причиною цього було те, що початковий досвід, що настільки тривожить, був покритий шаром думок і почуттів і болісних повторних переживань. Це також може ускладнюватись проблемами у відносинах, які у свою чергу були спровоковані тривалим дистресом.

Розробка

Глибока переорієнтація мозку DBR прагне досягти ядра травматичного досвіду, таким чином, щоб відстежувати вихідну фізіологічну послідовність у стовбурі головного мозку, частина мозку, яка стрімко запускається в ситуаціях небезпеки або дезорганізації прихильності, або в обох цих випадках, як переживання покинутості в ранньому ймовірно, буде включати певні побоювання за виживання. Перша структура дозволяє запустити рухову відповідь – верхнє двоолміє (SC), яке може спрямовувати рух очей. SC також готує голову до повороту шляхом створення напруженості у м’язах шиї. Ця орієнтуюча напруга, хоч часто скороминуща і непомітна, є головним компонентом DBR. Фокус на напруженості обличчя і шиї виник у зв’язку зі зверненням уваги на пам’ять про травматичній події, або що-небудь, що могло б послужити тригером в даний момент, дає зачіпку в частині послідовності пам’яті, яка виникла до шоку або емоційного переповнення, яке веде до симптомів, що продовжуються. Поглиблення поінформованості про орієнтовну напругу надає якір для закріплення в теперішньому таким чином, що свідомість не змітається високою інтенсивністю емоцій; так само як і не відводиться у відділення утримує селф -стан завмерлим у часі, у якому контакт із реальним втрачено. Незважаючи на те, що теорія проста, практика DBR може бути дуже складною. Цей вид терапії працює не всім. Терапевти, що використовують трансформаційні підходи, у терапії травми, засновані на тілесності або на принципі «знизу вгору», знайдуть її найкориснішою. Ці підходи не ґрунтуються на реструктуризації думок або значень на складному словесному рівні контролю симптомів «згори донизу», не покладаються вони і на вплив встановлення кортикального контролю над реакціями страху.

Клінічне застосування

Добре відомо, що травматичний досвід може призвести до розвитку повного синдрому посттравматичного стресового розладу (ПТСР) з характеристиками інтрузивних рис, таких як флешбеки та нічні кошмари, а також спроби уникати тригерів, що запускають нові страждання. При більш складних формах ПТСР може бути більше дереалізації та деперсоналізації, що узгоджуються зі спробами мозку уникнути перевантаженості шоком та жахом, та інтенсивними афектами страху, люті, смутку чи сорому. Більше дисоційовані форми ПТСР виникають тоді, коли в ранньому віці мала місце дезорганізація прихильності, що передує іншим травматичним переживанням. Дисоціативні розлади можуть виникнути з досвіду сепарації в ранні роки життя, пережиті як болючі та невирішені, навіть тоді, коли пізніше не було жодного насильства. Біль самотності може бути внутрішнім двигуном захисного та афективного реагування і може таким чином сприяти складностям у регулюванні емоціями. Будь-які подібні складності можуть призвести до посилення контролю над дистресом, за допомогою зловживання речовинами, розладами харчової поведінки або самопошкодженнями, також це може виражатися через тривогу, що викликає занепокоєння, або порушення настрою. Йдеться не так про клінічну презентацію, яка важлива для DBR, але для того, щоб вказати, чи існує глибинна подія або досвід (переживання), що лежить в основі дистресу (страждання).

Гіпотетична база DBR

Гіпотези, які були описані у статті опублікованій у журналі Медичні гіпотези Френком Корріганом та Джесікою Крісті-Сандс:
Corrigan, F.M., Christie-Sands, J. (2020). У зовнішній атмосфері self-other system involving orienting, affective responding, and polyvalent relational seeking: Кілька клінічних implications для “Deep Brain Reorienting” trauma psychotherapy approach. Medical Hypotheses, 136, 109502.

©Переклад Каріне Кочарян м. Одеса, Україна (2022)